Довго чи вчасно?

 Можна без кінця повторювати: "Гомоніла Україна, довго гомоніла." Полюбляє, бач, вона гомоніти. А от коли вже можна буде постерегти, що "схаменулась Україна, вчасно схаменулась"?

Менше поетичного

 Примітка поет. ("поетичне") до гасла в словникові, хоч як воно парадоксально, мала на увазі не піднести, а затерти те слово в нашій мові. Отже, поети, майтеся на бачності: менше з тими словами!

Вніс чи в ніс?

 Заходе дядько справний такий до крамниці й каже, впевнено так: "Вніс!" Що він, цікавий я знати, й куди вніс? Сюди ніби впорожні завітав, а каже що вніс. А то він гроші, кажуть, сплатив. Чи щось шиба йому в ніс? Е, ні: тоді-б "ніс" инкаше вимовлявся.

Як на око

 Виходиймо з авта — й зразу до кави. А каварка тут: вітаю на око! Ще вона нас не зна, а вже вподбала, то й вітає поки як на око глянуть. Ну, тепер бодай не розчарувати!

Чарівна віра

 Дві перекладниці смашно засьвітлилися на тлі якогось "унікального всесьвітнього хворуму", де, так і знай, усе вже вони поперекладали. Й це тоді, коли вся дружина дружно свистить у кулак намісць синхрінового мікрохвона. То й що з того — хай начуваються негарнії й нездарнії! От-же-ж пише зразу якийсь дядько-перекладько отут таки під сьвітлиною, що вони красуні й майстрині. Може хто не вірить, а з мене — вірний Хома. Й працівницям тим найперше бажаю чарівної віри.

Не вчитаю

 Ворушачи не звичними до слова губами, водячи звичним до рала вказівцем, читаю вже славетного нашого, а ще навіть не підстаркуватого поета. Пучка сповзає на спід сторінки, до ріжка — наслинюю її, щоб зручно перегорнути. Чи не вчитаю й далі по складах? Ні, дяче, буде иначе: він-же мене не зна й не горта! То хай панує обопільний лад!

Широке визнання

 Коли влізає в хату широке визнання, треба хапати його за хвоста — й нехай уже нявчить на все горло, щоб хоч село почуло.

Занеділилося

 Жінка дзвонить у суботу о 9-ій мені, грабареві, на хутір: "З неділею будьте здорові!" Не може моя жінка помилятися. То так швидко час летить, що аж занеділилося й насунувся грізний понеділок.

Мишоїди

 Тепер піст, далі будуть мнясниці, т'але не знаю, чи скінчаться мені мишоїди. Серік, подейкують, змінилася в широкому сьвіті якась вузька політика. То вже мушу живитися нодоїдками завбільшки з мишоїд. Ще вчора, здається, дзюбали виноград і, об'ївши ґрону, або складали переїди на вікно, або кидали через голову. Тепер не теє: хвала Богові вже й за мишоїди. Хто не потрапить мишкати, зяпатиме спорожнілим ротом. А більшенькі, жвавіші робітнички вже мишкуватимуть: їстимуть тих малих, що понаїдалися були мишоїдами. Матимусь поки на бачності.

Окіянова тиша

 Моє ставлення до перекладницького цеху через життя мінялося: від богобійного пієтету до збройного невтралітету. Тепер настала пора тихомирного зворушення, всещасливої безрозбірної любови. Й це не вважаючи не теє, що я гаразд тямлю: якби була цехова воля, то мені-б із тої шопи й собачої миски надвір не винесли. А дітям моїм довелося-б Лазаря сьпівати. Але-ж діти не сьпівають, а я собі їм. За те хвала й слава Богові, а цехові — як не слава й не хвала, то окіянова моя тиша.

Чи до чмиги?

 Познайомився, вже й другом назвався, випили наочно, самовидно, але ознак приязни в постаті відомих уваг до моєї творчості поки не виявляє: ще приглядається, чи до чмиги, чи не до чмиги.

Ніхто не сподівається

 Акторів так багато на людях показують, що люд знехотя зачинає від їх чогось і сподіватися. А сподіватися від добрго актора можна тільки що доброго акторства. Від поганого актора можна сподіватися чого завгодно, але ніхто не сподівається.

Дика природа ІІ

 Соційологи пишуть, що ніби-то одна з найщасливіших категорій теперішнього людства — бездітне незаміжнє жіноцтво дітородного віку. А от батьки-матері з дітьми рідко звіряються тим таки вченим, що наче вони щасливі. Тим часом щасливе жіноцтво якось собі підженюється, а коло його — й таке самісіньке чоловіцтво. Не завсіди так бувало в людськім роді, але тепер складається вражіння, що ми вже однією ногою знов у дикій природі, щасливі, як ті рисі, десь гасаємо в чагарях і бур'янах..

Одним-одна культура

 Не знаю иньшої культури, крім мовної. Бо побут наш і знання становлять таку мізерію, що ні в жеменю, ні в щипку не вхопиш — не візьмеш із собою.

Нова наука

 Ми всі ніби бажаємо нової науки, правди й науки. Але яка-ж вона буде, якою з'явиться? Чи не такою: "І полякались усї так що питали одне в одного: Що се таке? що се за наука така нова?" (Мк. 1:27). От щоб тільки не злякатися нам і не здивуватися.

Живий жаль

 Який жаль, що не встигну вже я долюбити рідної мови: полюблюю, влюблюю, долюблюю, підлюбляю, а от не встигаю.

Монокуляр

 Дешеві плястикові окуляри не б'ються, хоч ти на них скач. Були-б щирі, з оптичними шкельцями й золотими обідцями, давно-б шляхетно вдарилися об перший-кращий камінь і з дорогою душею розлетілися на злото-кришталеві друзочки. Що чинити, як зберегти статечність і видимість? Ет, нема вже більше моноклів на шнурку! Той тобі й випаде з несторожкої очної ямки, але не розіб'ється об камінь, а тільки об поли вдариться.

Попарторили

 Треба бути до людей вибачливішими: ми всі колись не впораємося й перепоримося. Й уже було, що не допоралися та й попарторили.

Великий, а короткий

 Піст зветься Великий, а здається короткий: не встигаєш принатуритися, твердо взятися й уже держати як слід, а він ось, диви, тобі й збіг.

Щось задрало

 Либонь щось задрало в горлі. Але не кашляють, а репетують: "От реально задрало!" Бач, по вченому волають: реально. Це їх так допекло до живого: до серця й далі до печінок.

Читати нумо

 "Нумо читати!" завзято кликала граматка 1926 року. Й діти тямили, що треба вичитувати з букваря. Тепер-би не зрозуміли: а яке нумо?

Тривога

 Назвивається "тривога". Вважається, що вона буває десь-не-десь, про час, до часу. Що вона часами лунає, звучить. Так, вона лунає, звучить на всяку діб, а часами буває просто нестерпна.

Ой вирву я та й листочок, та й прикрию той слідочок

 Мені подобався Рильський... з усами. Після них на виду до кінця сьвітилася ніби щойно виголена біла пляма. Навіть і чарка з цигаркою ніколи не змогли прикрити безуса з головусом.

Унутрішня діяспора

 Хтось перебуває в унутрішньому екзилі, чи пак вигнанні: згнав себе в середину й там перебуває; хтось пробуває на внутрішній еміґрації: переселився з батьківщини прямцем у середину й там принишк. Я-ж тепер бачу, що живу в унутрішній діяспорі. Бо що таке діяспора? Розвіяна людність. От мені й здається, що коли наша людність розвіювалася, то мало не вся тихцем позакроплювалася мені в середину. Бо більше ніде я її, такої, не вбачаю — навіть і в околишній діяспорі.

Воркшопинґ

 Кинулась мені на увагу книжечка під назвою "Мистецтво діялогу". Зразу зацікавило: це-ж од небіжчика Сократа воно пішло! Далі дочитав заголовок до кінця "Мистецтво діялогу: посібник із фасилітації діялогових воркшопів". Направду сказати, слово "посібник" потрібне в українській мові тільки на теє, щоб перекласти "пособіе" не "навчальним приладдям" і не "підручною книжкою" чи просто "підручником", а якось особливо, з московським кив-моргом, чи пак фасилітацією. Але це — ще малий гріх. Просто я звик починати з дрібниць. От скажіть мені, Бога ради, який стосунок до мистецтва діялогу може мати отой "діялоговий ворк-шопинґ"? Що може залягати далі від мистецтва ніж така "фасилітація"? З людьми, що отакечки висловлюються, особисто мені нема про що діялогу вести. Бо-ж як із ними бодай порозумітися?

Дика природа

 Гарні люде ходять — подейкують, що то моделі. Моделі чого? Моделі дуже красного, препишного, прехорошого. То вже вони собі помодулюють-помоделють штучну, добірну красу й знов, поринаючи, вертаються до нас: у дику природу.

Змажка з собою

 Борня з собою — безперечна ознака людяности. То й що, що в тій змажці немає подуги, а тільки бруд, піт боротьби й ковтання пороху від чергового падіння — й усе обличчя до землі, заоравши носом? Тільки нелюд не має в собі того й тільки він заздірсно змагається з унутрішнім, що либонь промовисто ввижається йому на лицях.

Чіп

 Коли мене питаюять, чим я ото там тружуся, сьмілко відповідаю, що роблю затичкою або-ж заткалкою. Та, власне, чопом: там де, вправний, повірений працівник має від працедавця почесне завдання стояти барилом (дні) чи й бочкою (тижні), втримуючи в собі дорогоцінний кальвадос зарубіжної правди, я вмію метко підіткнутися й упевнено встомитися в дірку, що раптом роззявилася в шановній винівці, кухві чи й буті на короткий, але безцінний час. Таке теж не кожному довіриш, чи не так пак? Називається "перекладар на швидкий увід". Як у театрі: тихо прийшов, непомітно виступив замісць болящого прем'єра й безгучно канув у Лету цілковитого забуття.

Бодай не вернулось, в камінь обернулось

 Цікавими часами живемо — бодай не цікавитись.

Штучна интеліґенція

 По польскій "штучний интелект" буде sztuczna intelegencja. Таким чином, наша галицька любов до польського слова в мові може зразу виставити нас у лави напередовців у штучному интелектуальному розвої. Адже-ж штучної интеліґенції маємо досхочу й до несхочу: кожне має себе за штучне-мудроване, а всі разом виходять штучні-роблені.

Великий попуск

 Тим, хто не вбачає Божої волі, невидющість попускається великим попуском.

Купа волі

 Щоб не поплутати московської "силы воли" з безвільною купою, в нас називали її "завзятістю". Уявляєте, як це відкидає українську громаду від "універсального" напряму думок? Тож берімся за линь у безнадії, збираймося на силах, як пісок на вилах, і гартуймо наш новонадбаний willpower.

Як сурмонька

 Чули, як сурмилося? Не на відступ сурмилося, а на наступ. Голос як сурмонька! Українство таких голосів має подостатком. Т'але-ж чортова думонька! Навіть і за умови, що в нас майже кожного словонько зраджує, голосок і думонька переважають будь-який тихий, добромисний логос. О, знов: чуєш, сурми заграли, аж понадималися щоки й понасторбурчувалися метахвізичні козацькії вуса й час розплати ледві що не настав? Ах, які сурмливі маєм голоси!

Перспективний вимір

 Над смерть біди не буде. Й не буде вже архаїзму над москалізм.

Все Тобі віддати в боротьбі

 Збороти пристрасті людина троха лиш і здольна — хіба з запомогою від Божої благодати. Зубаті граблі, здається, все лежать перед порогом, і ми через їх стрибаємо, поки можемо, переступаємо вже обачніше, потім пересаджуємося, переповзаємо, аж поки не впадем і не ляжемо на їх. Зате ми здужаємо боротися з пристрастями, ставати з ними на пісну прю — оце в нас боже й разом вольове, власне, особисте, відмітне.

Так і Вкраїна з цілим сьвітом стоїть перед московською перелюбницею — хто пригорнеться, то буде одне з єю тіло. Блудящий сьвіт масно ввихається коло срамотниці, а Вкраїна бореться й уже тим ізмагає.

Т'але, слава Богу, й Москва стоїть перед Богом, як і ми зо сьвітом, хоч їй здається, що вона нависла над Ним, як та пизансько-вавилонська вежа.

Тонкі нитки

 Тонкі нитки наших почувань і перечувань, усі кутки поперетикали, поснували, — ні, не рвуться вони, але байдуже перетопчуються. І майорять на голому гіллі надранньої весни. Весни, що прокладає суху дорогу бісові полуденному. Тільки він і бачить оті червоні нитки, бо прийшов їх збирати й палити. Щоб розкласти глумливе багаття в небо, аж до Божої бороди. Що скажеш, Господи? Чи накриєш його вбивчо нашими натиканими рушниками?

Приворотки

 Чи прикмітили ви, як багато чого робиться "для привернення уваги", а бажано й для привертання. 

"Увага!"

"Ну шо там?"

"Я тута!"

"То й що?"

"Колись було молоде, гарне й цікаве!"

"Тьху на тебе!"

А показується щось чомусь не своє. Свого вже нічого показати, а таки кортить показатися. Воно дума, що показується як сонечко з-за хмароньки. А спостерігачеві здається, що хтось його за полу потягнув і силу витяг, як гамана, коли він на щось геть стороннє витріщався. Там була його увага, не тут. А ви нащо привертали?

Творча віра

 Віра — то творчість. Спільна творчість із Творцем. Скільки творчого хисту, стільки й віри. І буває зчаста, що геній, приголомшений притомністю Божою в своємі дарові, заховує власної волі хіба на стільки, щоб повстати на Владику. Це як у пророка: зостається свого лиш на стільки, щоб тихо, малим чоловічком ремствувати особисто, бо вся робота йде просто в пророцтво.

Бережкі пазурці

 Перекладачеві треба цуратися будь-якої мішанки, навіть і в товариській балачці. Це є супроть тому, що ми звичайно бачимо в перекладницькому товаристві й у самому перекладі. Ми не можемо, як якийсь міністер науки, заводити очі під лоба й вирікати: "Soft skills? А що воно по нашому soft skills? Таж soft skills!" Там треба всюди доводити, що є переклад і що треба перекладу. А надто тепер, коли людство причаїлося, вбгавши нашу працю в бережкі пазурці.

За теє заплата

 Кожному обдарованому треба з малку звикати до того, що талант — то й є його винагорода. Ба більше: кожного такого винагородженого обминатимуть усякими иньшими дяками й заплатами, щоб не запишався бува. А тим часом сам хист треба безлітно винагороджувати пильною ненастанною працею. 

Провесень

 Така провесна встає, що либонь Вербною неділею доведеться разом із пальмовим гіллям сьвятити вже й кокоси. А на Великдень — і хвиґи до сьвяченого докладати.

Гедоністична палестра

 Жінка завела мене вчора до ЦУМу, нашого, колись демократичного, живо-торговельного ЦУМу, аж на п'ятий поверх. А там — гедоністичний гімнасій, хоч ми заходили тільки до палестри. "Втішайся нектаром, амброзії глитай!", — як сказав колись один міцно забутий поет, що насправді мусів утішатися черствим хлібом і глитати з гіркої чаші. Не всі відвідувачі навіть і оглядаються на нектар чи амброзію: вони гадають і я вірю, що самовита краса робить їх і без того невразливими до недуги, смерти й самого хижого Кроноса. Вічність, як той пещений муцик, облесливо зазирає їм у вічі.

В повітрянім акваріюмі плавають розкішно дорогі риби. Можливо, колись були й із їх карасі, т'але більше карасями вони не стануть ніколи, хоч у сметані засмаж. Таких ошатних і пещених не доводилося мені бачити ні по найдорогших готелях, ні в складі вельможних депутацій.

Що-ж вони роблять у ЦУМі, цьому хоч і запанілому, але таки центральному універмагові? А куди їм іще в Україні подітися серед суцільної дурної біди? Де побачити підхожих до себе людей, своє товариство й виправдання? Кажу-ж досьвідчивши й сьвідчу сказавши, що немає їх таких більше ніде. 

Та й не роблять вони нічого, навіть мало, лиш про людськеє око, п'ють і їдять чи пестять дорогий пристрій. Це буття, робітництво, це життя! Викиньте з богівського словника мукосійне слово "робить", дайте лишень проплисти гін із тими чудовими рибами! Поплававши всмак у спільному обширі, ввечері, коли згасають нарешті цумові вогні, розпливуться вони по якихось таємних, надійно захованих баньках, куди мені нема й ніколи не буде ходу.

Звукочухи

 Люблять у нас високе, небосяжне: небосяги, хмарочеси, хмародряпи й навіть хмародери. Т'але полюбляють і щось нижче, земніше: звукочеси, звукодряпи, звукодери. Й навіть звукочухи.

Наодинці з словом

 Написав старий мудрий перекладар книжку — "Наодинці зі словом". Хотів я тую книжку почитати, але, вздрівши назву, як то в мене буває, сам лишився з словом наодинці. Власне, з двома словами: наодинці з "зі словом". Нащо думаю, там слово "зі", а не "з"? Чи треба? "Наодинці з словом" легко вимовляється — спробуйте вголос. "С" поглинає "з" — та й вже. Чи якого трафарета до слова притулили? Не знати — наодинці воно було.

Перекладний Сковорода

 Нашого рідного любомудра Сковороду продають у перекладі — перекладений він тепер. Пощо? Хіба скажете, що він не зовсім по вкраїнському писав. А що, мова тих перекладів — зовсім-зовсім українська?

Навіки перепинено

 Читаю об'ву: знов там щось "тимчасово призупинено". Ну, "призупинено" то поганий переклад слова "приостановлено", бо саме тою мовою думали. По нашому-ж воно — просто перепинено. Просто ще й тому, що тимчасовість уже розуміється в перепині. Та й у припині може критися дочасність. То нашо й згадувати про "тимчасово"? Тим паче, що воно довгенько буде на тім перепині, хоч-би геть не стало.

Об'єктивація

 От задивишся на чиюсь красу й уже сам себе цензуруєш: таж то клята об'єктивація! А треба робити суб'єктивацію: лізти в суб'єктивне, братися до дрібногляда й люпи. Люпа з дрібноглядом показують: дуже багато чого дрібниться й лупиться ззовні й усередині. З таким поглядом, яка там уже краса, яке жадання, яка об'єктивація? Об'єкт обернувся на суб'єкт. А суб'єкт нашою добою кому треба? Тут свого суб'єктивного вже й свині не їдять!

А чи хто з суб'єктиваторів питає в об'єкта, чи хоче він суб'єктом бути? Та гляньте-ж у соцмережі, роздивіться нескінченні сьвітлини — кожне силкується виточити себе, як воза з возівні. А віз із возівні — то об'єкт. Суб'єктивне тут тільки в'явлення про жаданість і красу. Та й воно, об'єктивно беручи, в усіх базаркове, виставне. Тому можна сьмілко робити об'єктивацію: щоб кожному суб'єктові догодить.

Похвальне витовмачення

 Проти иньших яких країн, у ріднім краю останніми роками панує поведенція читати мене ощадливо. Я це "ощадливо" витовмачую як "удумливо": глипне оком на ті рядочки де-котрий українець, та й щось про себе такеє високо удумає.

Старопілля

 "Силою води не докопаєшся", — чи скоро станеться, щось такеє, щоб справдило цю нашу приказку? Дуже багато сили — сила-силенна. Та не тої, щоб докопатись води, доритися життя, — тут цілковита охлялість і виниділість. Дак а на що-ж вона, сила? А щоб сили докопатися — другої, більшої. Поки, що-правда, не дорилися — не кресонуло, не гискронуло.

Перекладницький интернаційонал

 Уже понад рік, одколи я, ніби справді перекладар-міжнародник, іздобув підтверджене право виїздити за кордон на роботу. Та ба: щось тонко на рушання. З того я роблю справедливий висновок на свою користь: що рідний край цупко держить мене коло себе, яко сина, а перекладницький интернаційонал твердо не пускає, яко суперника.

Легкотяжний пас

 Кожна людина, й навіть і чоловік, у розумінні змоги перечувати — як той орган, їй-право. Ніби органи віддано органіці, а душу — органові. Й то дарма, що органити — не вкраїнське діло. Навіть і вкраїнський чоловік — змисленний орган. У розкішній розкладці чудового струмента є всякі реґістри й мануали й навіть ступир для потужности. Але-але! Грати в орган можна й без тої справи. Можна й паса змастити так, що всі чуття тільки посвистуватимуть. Й ото мудрі люде живуть собі, награваючи. Сподіваючись не натрапити на Виконавця, що колись дасть і мануально, й реґістрово, й ступирно й присушить отого легкотяжного паса.

11-а московска

 У Шостаковича, як компонистого, що мав дуже велико литовське походження, 7-а його симфонія тільки що зветься "Леніградська", а так нічого ленінгадського в їй я не вбачаю (скільки пригадую той Леніград). Щось тонко петербурзьке ще може бути, та й то в розуміння гармонійного европейського поплутання. Зате 11-а симфонія, як на мою тяму, вся стовбурчиться суто московськими перечуваннями. Легко в'явити таку музику прикладеною до якогось московського кіна про перевигадану петроградську революцію, влюблене ВОВ чи навіть і десь у раннього Тарковського. Що-ж, таки справді не можна бути вільним од суспільства. А надто як-що воно московське, теє суспільство.

Легке об'явлення

 Можна легко й сьміливо виявляти й звіряти всі секрети свеї поетичної майстерности тому, хто не має в собі ні поетичности, ні майстерности.

Одважний мед п'є, а розгадько воду

 Катастрофам добре траплятися в зморені п'ятниці, коли попереду вагаві вихідні.