Видима битва

 Як-що ми хочемо здолати щось у собі, то ми можемо боротися ПРОТИ. Приміром, проти звичної для себе поправної московської можна сьміливо виступати з незґрабним, але тяжким келепом незвичного для себе суржика вкраїнської рідної мови. Б'ючися ПРОТИ, можна хапатися за грудку й каменюку, набивати зброю чим доведеться, як нема, чого треба.
Але виступаючи ПРОТИ, можна й треба сподіватися тільки каляння, лупцювання, ба навіть знищення. Хай буде ваша війна того варта. Але не сподівайтеся ради чи обради. Бо проти вас ворог: і землею, і водою буду битися з тобою. Битися — не миритися. Ворог, як і ви, хоче вразити або й знищити. Хто подужає?
Коли-ж ви змагаєтеся ЗА, то пропонуєте оборону братові й сестрі. Ми не можемо натішитися й набавитися тузенем міщан, що допіру перейшли на вкраїнську мову. Слава! Але тим часом українську мову втратила тисяча українців, чиї батьки говорили й говорять по нашому. Тим часом дорогу до рідної мови заказали собі сотні юнок і юнаків, синів і дочок нашого народу.
А це тому, що боротьба ЗА инакше називається пильною працею, називається послідовністю й наполегливістю. Із недолугої, школярської вкраїнської, як пружини з подертого матраса, стирчать московська психологія й московська фразеологія. Такою мовою доводимо суперечникові, судцям і слухачам лиш одне: наша балачка справді є не иньше що, як зіпсута московська мова — та мова великої осьвіти й науки, мова переможного культурництва й поступовства.
Хто за вашу мову? Ви, а ще хто? Кругом де-далі, то все менше охочих. Мало того, що люди не бажають самі клопотатися своєю мовою — вони ще чують вашої й звично ховаються в затишну для них мушлю немуштрової московської. А та мушля Нептунова сурмить на всі моря й горами хвилі підійма.
Скажіте щось заради мови...