Порожнини Космосу

 Один чоловік повірив, що його — тільки душа, що він — зореплавець у скафандрі тіла. Повірив, що й у землю не ляже, так царствуватиме. Й добре йому літається, надумав літати вічно: от тяльки скафандри мінятиме — на модніші, зручніші й штудерніші.
Безлюдна земля по його відльоті стоїть байдужа та глуха, як хата, звідки щойно вивели біснуватого. Я втомлено присів на призьбі свого зорелета. У скафандрі гадючиться й кублиться пустка — то здіймаються млості, перегукуючись із мороками в порожнинах Космосу.