Лазарове воскресіння

 Вербна субота. Нині можна їсти рибну икру: зернясту, кав'яр, ґалаґан і просто всяку дрібну икричку. Можна тому, хто її має, хто її їсть, кому не ліньки йти по неї на базар чи до крамниці. В кого купило не притупило, слава Богу.
А що-ж сталося? Икрина — заплід нового життя. Лазар дістає його сьогодні на землі, а людство дістає обітницю нового життя замогильного, инакшого тогосьвітнього живоття.
Де ми при тій події воскресіння, при чині чудотворства? Ліпші з нас — за спиною в Христа, разом із Ним прийшли до гробу. Багато хто з просто тутешніх шарудить ізбоку, з підозрою сподіваючись ігрища, в готові до посьміху.

Чом-же ми не з Лазарем? Чотиридень смерти, тісної темряви, міцного зачину, вже відчутного тілесного гниття. Є знання того, що померлого дожидає ще поки доконечне для всіх пекло. Але пекло все не приходить по свою здобич, хоч вона вже зазовно душить. Що з язиком, чи дасться хоч стогнати? Смерть уже тут, стереже, тлін квапить, але темнота все не завдає собі на плечі нової клажі.
Як-що є щось гірше за небуття, то це — гірше. Як-що є щось страшніще за приречену смертенну нудьгу, то це — страшніще.
І от такому віддирається камінь од гробу, такому — білий день і раптова жвавість. І Його лице — вже йнакше: не друга, а Господа.
Взавтра Лазар вийде з усіма вітати Христа в Єрусалимі, разом із натовпом, що незабаром зречеться й забуде Господа й його, Лазаря, забуде. Ще попереду сьвідоцтво про смерть і заперечення смерти. Лекше було повірити в те, що Він воскресить, ніж у те, що Він Сам воскресне. Але камінь, одвалений од гробу, завалив таки вірним вхід до пекла.
Ось чому в вічі дивиться нині Лазар, ось, що сьогодні можна. Але чи здоліємо? Сьвятий знає...