Злам репертуару

 Мені сьогодні вперше поступилися місцем у метрі. Не сподівався цього діждати й за пів століття: навіть моєму батькові майже не поступаються. З другого боку, віками чоловіки мого віку вірили, що пристарілися, й із почуттям ретельно й уповні виконаного обов'язку лагодилися вмирати. А й справді: скільки можна жити, вже вкотре переграючи нудну п'єсу повторних молодощів?
Підвівсь якийсь уперше молодий чоловік, але вже й не хлопчисько. Я-ж, коли повірив щастю, супокійно сів: не хочу більше бути молодим, важко бути молодим.
А може в Київі ще лишилися люде, що відчувають єством чуже виснаження? Що-ж вони, такі, тут у нашій столиці роблять ?