Сонечко раненько тільки викотилося — й зразу пішло прямісінько на війну. Бо війна в нас як-раз на схід сонця буде. Й ото чия хата з того краю, то вже по волі чи по неволі, як тепер учить наново політпоправно перемазане від наших интеліґентів прислів'я, "першим ворога зустрічає". Чим зустрічає? А то вже хто чим має. Були хліб-сіль, квіти, кулі-гармати, ненависть, однаковість.
А що-ж? І Шевченкова петербурзька хата теж десь там була скраю. То вже мусів що-дня першим ділом зустрічати якогось ворога. Так тепер і всі наші московські вкраїнці що-далі на схід, то попереду ворога зустрічають. Але їм і за вухом не свербить, одмінно од Шевченка тодішнього.
З протилежного краю першим ворога колись зустрічав Драгоманів Михайло. Це було в Львові. А там уже тих воріженьків — на всіх вулицях і аж до площі Ринок, що ніяк не бажає назватися Ринковим майданом.
Але хіба то рубіж? Ондечки наші вкраїнці з Краю поставили хати на самий уже захід сонця. Десь тамечки виглядають воріженьків. То й що? Воріженьків маємо таких вражих, що по всьому околу й усередині обводу комашаться. Взавтра знову сонечко встане й піде на війну їх рахувать.
Немає коментарів:
Дописати коментар