Воловіз

      Надало-ж мені дізнатися, що по нашому час їхання  — то їхавиця. Он штучний интелект і "їхання" крівавить, виправити цахає. А я до його з тою їхавицею. Тепер, так і знай, казатиму всім, що до моєї хати вже з середмістя, де звичайно працюю, година їхавички. Перепитуватимуть і, навіть знаючи мої химери, знов дивуватимуться: чи не можна по людськи слово сказать? Адже всі вже дуже давно кажуть "ѣзда" не тільки на їздню, але й на потрібний час — їхавицю. Так зручніше, коротше й швидше. Ну, ясно: "Какой же русскій не любитъ быстрой ѣзды?". А українець іще тільки запряга, щоб нарешті податися в поворотну путь до своєї мови. Воли запряга, тому дорога пахне довга — на те воловіз.