Завчора мене прочитали понад три тисячі разів. Взавтра, як Бог дасть, буде над тридцять. Хоч я приготував читачеві де-чого ласенького. Але сьвіт, инакши сказавши, велике читацтво, як і попереджав був небіжчик Вітґенштайн, не має стосовно до меї писанини ніяких намірів. І то слушно. Бо й стосовно до творчих потенцій сьвітового читацтва сам сьвіт не має жадних намірів. І це — ще справедливіше. Можна не братися до читання, навіть намір мавши. Можна не мати й наміру. Можна мати намір читати Пруста, проте читати Кокотюху. Найслушніше — не мати жадних намірів. Тоді ти — як той сьвіт.
Покійний Пруст одверто визнавав, що література його ніколи не цікавила. То-б-то та література, що не стосувалася до його особистих творчих намірів. Його-ж особистий творчий намір був — укоськати час in absentia: час не поставився перед суд, а ми його, відсутнього, таки в холодну, в чорну.
Мене все життя цікавила література. Вона не цікавить мене тільки тоді, коли я сам пишу, коли я сам маю наміри.
Немає коментарів:
Дописати коментар