Куці стрімчаки

Як і Брюсель, Київ ніколи не побачить кінця суперечці про те, хто саме сюди наїхав: більшість городян із Французчини чи меншість селян із Флямандщини. Як чужомовні, як і рідномовні попри нерозмірність — пряму в числі й обернену в завзятті — таким чином виходять не кий-яни, а кий-являни: не вони принесли Києві свій ян, а Кий являє їхньому їню свого кия:

— Шануйтеся-ж мені тут, і слобідські, й посполиті!

Як, і брюсельці, київські люде виявляються намогливими будівничими: хоч і різномовні, вони гуртом понавиганяли сходів до неба. Тими сходами не сходять янголи, але ними деруться жити киявляни — ближче до сонця, до самого Бога, подалі від грішної, нічиєї землі. Шкода, що ті сходові хідні — занадто куці стрімчаки в космічному морі-окіяні.