A sad man

 A sad man. Ота байстрюча ангелянська мова, що в нас істнує лиш у шкільних зразках (просто школи різні) cьміє віддавати трагізм у такій односкладній простоті. Наша мова зразу кидається вдокладнювати й усе псувати: "сумний дядько", "жалю гідний чоловік", "бідолаха". Чи "невдаха", боронь Боже. Хто невдаха — я!? Ні. I am a sad man. Воно все гарно, як то бува в українській мові, але не те. Бо й він не смутний і його не шкода нікому, й усе там ніби гаразд. А таки — a sad man. І поки він собі живе, все, що в сьвіті робиться, ствердужує його стан: a sad man. І саме той, хто нічого не вмів і вже нічого не навчиться, саме a sad man, симхвонічно суголосний сьвітові, його грімким звитягам. Бо всі ті перемоги долають саме його — a sad man. І сам сьвіт був сотворений Богом, а потім перетворений таки ним — a sad man. І нічого доточити, нема відповідного прислівника: "very" там чи "extremely".

Хіба так: a sad, sad man. Like a red, red rose without love.