Як-що в Бога десь є семипечатна книга, що спершу розгортається, а вже потім розпечатується, то-б-то розгортається зсередини, то ми в нашому сьвіті маємо щось подібне до людей-книжок, книжечок і зовсім метеликів. Ми не бачили, як вони розгорталися в тій своїй середині, зате є сьвідками при ламанні й злітанні печаток.
Усе кругом ураз забемкало на цілий сьвіт, то й ці видання не змогли мовчати. У де-яких навіть нічого й не написано — ні всередині, ні навіть назовні. Суцільний роззів (hiatus). Тому замісць читання маємо промовисте, глибоке зіхання та зяяння.
Але чуємо плескання незґрабно, з великої глухости вимовлених півслів. Книжечки ті не слухають, бо не чують, але щось таки знають. Що саме? А ви наслухайте, то може й утямите. Тут швендяє ціла розпущена бібліотека. Й самі подумайте: як ти вже книжка, то чи ще щось читатимеш? Ні, лізтимеш у чужі очі й вимагатимеш незглибної уваги до свого псованого долею тексту.
Немає коментарів:
Дописати коментар