Як у Кропивницького

Тут оце не що давно хтось із музикальним слухом витяг записа, де Кропивницький Шевченка чита. Ах, кажуть, нема вже такої наддніпрянської вимови! А я кажу — єсть. Та не бійтесь, не в мене. І не в верби над Дніпром. У куми Наталки Савчуківни, а тепер Марченкової. Можна списати ноти й потроху ту музику виучувати. Диво, звісно, що вона звучить. Але я — сьвідок того дива. І сьвідчу, старанно сьвідчення вимовляючи. Хоч мушу вчено пригадувати, де там у нас було історичне "о" чи "и" після зубних.