Із простого й зрозумілого стану дядьків і перекладачів (Микола Куліш) наші шановні земляки переходять у стан дядьків-перекладачів єдино з московської. З тої причини фахових, це-б-то мало на мало культурних перекладників мала-б поривати тяжка нуда.
Робиться це такечки: становлять за взірець вираз із зразцевої мови й добирають способу якось віддати його одностайно-нормативно. Ось, приміром, "проходить мимо", що його в референтній вживають і без додатка. Як воно буде по нашому? Категорично відсуваєм купу своїх дурних відповідників і стромляєм одноманітне "проходити повз": "Я аж залюбувала в тім парубкові, що проходячи повз. Хоч він і повз, але як-же-ж гарно!"
Випадає обережненько порадити наших колеґ з интеліґентного народу: хай засвійчать собі трохи на добре здоровля спожитого цинізму. От фахівець каже собі бува: "Я нічого не знаю, та вдома зіхає пащека порожнісінького холодника. Тому перекладатиму поблагословившись. Якось дізнаватимусь, минаючи (що?) свою зрадливу интуїцію. Просто проходячи повз... ню, бо нема їй, московці, віри.
Немає коментарів:
Дописати коментар