Душу за Будапешт

 Нарешті я відвідав місце історичного підписання гіркого нашого меморандуму. Отак змагає хіть до вчених слів — треба було назвати його "присягою" й не ламати! А місто-ж гарне — тут тільки красу, добро та правду підписувати! Ну, вже не судилося...

Я навчався на філологічному факультеті, на українському відділі — совіцькими часами той відділ тихенько лежав на самому споді й удавав, що й не шелестить. А зверху лежало "РКИ" ("русскій как иностранный"). "Русскій для иностранцевъ" — уявляєте, чим воно пахло?! Щоб тільки спробувати вступити туди, щоб прийняли до тієї містерії, треба було відбути первинну иніціяцію — дістати "путівку комсомолу", се-б-то посьвідчення цнотливої готовности до втаємничення. Відучившись трохи, можна було їхати на два тижні до Будапешту, перед тим діставши схвалення компетентних структур, — ото й була головна принада "русскаго как иностранного". Що-правда, угорської мови майбутні викладачі русскаго не студіювали. Але то-ж містерія — треба просто поділом продавати душу!
Чи варта була душа продажу — хтозна, а Будапешт душі вартий. А надто — непроданої, вкраїнської.