Лагідне налягання

 Лариса Кадомцева, ще доцентом бувши, пригадую, вимовляла нам, студентам:
— І чого це ви, україністи, все такі згорбатілі ходите (або скулені, зіщулені)? Он погляньте на романців та германців, які вони горді та пишні!
Еге, романці з германцями, хоч і чужинці, а таки з нашим наростком: на -анці закінчуються, як троянці з "Енеїди". А ми хоч і тутешні латиняне, а таки україністи, підсусідки, -істи!
А може вона сказала була "українці"? Тоді не то в університеті, ба й по усій ненці-Вкраїні тільки з отих українистих й були дозволені чи ще ледве терплені, невідкидувані вкраїнці: вони першими від імени народу зближувалися з московщиною, притиралися, зливалися: самотньо, порожньо, як тут не згорбитися?
Риторичне питання чи провокація?
Ну, та дарма, тепер уже ми розпростали крила! Скрізь богуєм і батькуєм! Чи, бак, ні?
Скажім, американська мова славна своєю змогою винаходити гідні риторичні побудови. От, приміром, сheerful persistence — це як? Усі тобі не раді, чи бояться, чи ненавидять люто, а ти до них що-разу з українським веселим словом. Бо, як затужиш, скажуть: все, скисла та мова, слава Богу, будем тепер по старому балакать, на колишній копил. А як розгніваєшся, насядеш, почнуть ворохобитися, комизитися.
Але-ж ні: ти завсігди озброєний сheerful persistence. Тільки-ж як його по наськи  сказать? Ага!: лагідне налягання. Лагідно налягай і все перед тобою згідно поляже: що романці, що германці, що московці. Бо вкраїнська мова вже — найлюбленіша мова міжнароднього єднання. Тільки ще не всі такі вчені, щоб знати. От і вчи — злагідна налягаючи, а вже-ж.