Коли письменникові не пишеться, він споглядає дві порожняві: одну мілку й вузеньку — то порожнява від його написаного, а другу — безодню, незглибну, упирячу.
Але-ж бува й таке, що не пишеться й пашквілянтові, що звик чорнити своїми чорнилами й шпиряти своїм пером, розмазуючи всім на пискові не тільки мовлене, але й мову саму. Може й такий утратити "хист" і "надхнення", адже всі ми держимося божистими енерґіями.
Такий замовклий бачить перед собою не обшир, а сіру бетонову стіну, закрівавлену його тупими кулаками й вузьким, як сокира, лобом. Стіну скелясту, непорушну. Стіну, що відлучає його від Стефаникового мовчання, від письменницької порожняви.
Але-ж бува й таке, що не пишеться й пашквілянтові, що звик чорнити своїми чорнилами й шпиряти своїм пером, розмазуючи всім на пискові не тільки мовлене, але й мову саму. Може й такий утратити "хист" і "надхнення", адже всі ми держимося божистими енерґіями.
Такий замовклий бачить перед собою не обшир, а сіру бетонову стіну, закрівавлену його тупими кулаками й вузьким, як сокира, лобом. Стіну скелясту, непорушну. Стіну, що відлучає його від Стефаникового мовчання, від письменницької порожняви.
Немає коментарів:
Дописати коментар