Кіссінджерова трибуна

 Дуже повчальна історія. Кілька років тому приїздив до Київа сам Генрі Кіссінджер. У "Липському особнякові", дорогій ресторації на Липках, перекладали ми його спершу вдвох рівнобіжно. Потім я сам виходив з ним до преси з послідовним перекладом, на те кожному виносилася окрема вузенька трибуна.
Убрався я, відповідно до оказії, в найліпший свій костюм. За инженера тоді був Юрій Баленко, завсігди ошатний чоловік, а з такого приводу й поготів. Коли все скінчилося й майже всі швиденько розійшлися, до нас підійшов молодик років 25-27 й запитав, чи не знаємо ми, хто в ресторації забезпечує виніс трибун із приміщення.
— Вам винести помогти ? — не до речи здогадався я. — То ми допоможем — правда, Юрку?

Коли-ж узялися до трибуни, то відчули зразу, що, попри свою витонченість і елеґантність, вона таки важить. Мабуть, одностайний морений дуб. Одразу стало зрозуміло, що пізньому юнакові на таку трибуну треба трьох. Ми взялися за трибуну з двох кінців і сподівалися, що молодик підхопить середину. Але він обмежився на тому, що скерував нас до розчахнутого ззаду мікроавтобуса.
Коло дверцят стояв водій, стало нас уже четверо добродіїв у костюмах. Я підказую йому:
— Заходьте в короб і підхопіть звідти!
— Я не можу: я водій!
— Юрку, став!
Поставили. І, не подякувавши молодим трибунарям од старих трибунів за таку суспільну науку, пішли собі.