Все закопалося

 "Весна нашої приязни проминула безповоротно.", — написав письменник. Гірко так написав. Бо чи буде ще влітку якась не наша, а нова приязнь? Насунеться осінь, а в-осени приязни вже не знаєш і не потребуєш. Так, пораєшся навгороді, в саду, жнивуєш там, чи що. Коли-ж приязнитися, з ким? З землею, з лопатою? Все позасипалося, все закопалося.

Без мети ІІ

 Життя зминуло. Добре, що воно було без мети. А то тепер чухав-би потилицю: чом не осягнув?

Непробиті голови

 Ану подивіться: хто без гріха? Ану пригляньтеся: всі кидаються каменюччям. Тільки прозірноголові виходять із колотнечи невшкоджені.

Нехотячи

 З погляду остаточного красномовця, щастя — то коли тебе не розуміють. Бо твоє розуміння підноситься над схиленими головами неуважного слухацтва в високомовному надпориві. І тільки хтось може один щось нишком візьме на розум, але не признається й не підійде в перерві, щоб нехотячи не зліпитися в діялозі, як недогледжені вареники в горщику.

Шумування

 Жити посеред винограду й не пити вина дуже важко: хоч окрім жити ми нічого не вміємо й не знаємо, нас усе кортить дістати якусь користь і вжиток. А там, де користь і вжиток, неминуче народжується й сп'яніння з похміллям. Тому не випадає раювати серед квіту й листя: хочемо плоду до вигравання, мусування й шумування.

Розумним і добрим

 "Розумним і добрим серцям багато миліший і шанованіший природній і чесний швець, ніж неприродній урядовець 5-ої ранги.", — легко завважує Сковорода. А тепер, скажу, й поготів не вміємо ми любити й поважавти урядовця: здається нам неприродній і він сам, і можливість любови й шани до його натури. Хоч природністю своєю більшість із нас куди ближча до 5 ранги, як до чесного шевця. То ще слава Богу, що урядовій особі байдуже до того всього.

Порятунок єдиного таланту

 Коли-ж є люде, що от і відкопують одним-єдиний талант, а він раз-у-раз смердить.