Сам я писати геть аж ненавиджу. Тому тяженько заздрий на тих, хто багато й до ладу пише, хоч і не вміє. Може того й любить без муки, що не вміє. Це як хтось уже зовсім без слуху, а все знай сьпіва.
Ні, то могутні бігуни. Кортить пробігтися поруч із таким стаєром, скільки стане духу, а стане лиш до очей добігти-поглянуть: чи не знемігся, не напнувсь? А очі сталеві — де воно тобі знеможеться? Як циклон! Усі слова, як ті мухи, несе — ні однесенька не втече, не спитає, чи тут у нас рій чи буревій. І чого ми всі чужі такі. Бо ви волею крицевою приневолені!
Немає коментарів:
Дописати коментар