Учора вже так пізненько в мене під вікном тихого родинного готелю якісь дорослі діти чужих народів завели сварку спільною для них московською мовою. Власне, то була не так московська мова, як московщина, то-б-то майже суцільна матірщина. Сказано-ж, сварка. А лайка — не бійка. Лайка в них таких замісць бійки, бо йнакше мусіли-б, як ті казкові лицариська, битися від рання до смеркання,
Науживанішим із окремих нелайливих слів було "брат": я так ізрозумів, що ті двоє були одне одному "брати", а от якийсь третій був за "брата" тільки одному з двох — через те й катавасія. Ну-у-у, скажете ви, історійка нудна, звичайна. Правда тому. Але я трохи зворушився, збагнувши, що ми живемо з ними в різних сьвітах. Вони — в тому, де все ще рясно на оте, хоч яке нещире "братерство", а я — в тому, де "всі люди доброї волі" всяке таке чоловіцьке "брацтво" вже рішуче одкинули задніми ногами.
Немає коментарів:
Дописати коментар