Уже шостий день груднюю й мало-б щось статися. Нема відпочину, бо не було трудів. Коли-ж тут не вилуплюється спогад, не віє поетичним надихом. І між двома стовпами подвійно порожніх воріт стоїть хазяїн обійстя, вигляда на вулицю. А там усе те самісіньке: людоньки живуть, бо вмирати зась.
Немає коментарів:
Дописати коментар