Знати свою культуру до самого денця, а таки поринати в неї, пливати в ній, купатися. Чи це не чудова культурна цнота? Втрачена, здається, для нас усіх. Апотеозою такої культурної цноти було явище британського письменства кінця ХІХ — початку ХХ століття — "ghost stories". Ніби "мертвецькі оповідки", але як-же вони живуть своїм! Бо чин культури, твір, живе тоді, коли його знов переживають.
Рідні привиди! От я й поступовець, і не вірю в вас, але милуюся вашими тінями. Та й вірю нишком усьому привиддю нашому, просто не признаюся, щоб чужі люде не насьміялися.
Немає коментарів:
Дописати коментар