Тепер усі звикли "виживати" — якгось иньшого слова рідко коли почуєш. Ніби на те, щоб багато вижити віку, треба вигризти якихось чужих зо сьвітової хати. А от животіє мало хто. Котромусь иньшому народові животілося-б із виповнюванням, запорожнюванням — ріс-би живіт. А в нас через животіння живоття йде кудись углиб, так ми бачимо.
Бо, справді, те, що з нами діється, — не виживання, а саме животіння. Коли починаєш животіти, то спершу важко змиритися з таким розумінням, кортить саме "вижити" — раз назавсігди. Та не судилося: мусиш приковувати увагу до тісного, незмістовного живота, й вона хоч і бігає, але недалечко, як пес на ланцюгу.
Немає коментарів:
Дописати коментар