От саме середовище, а не товариство й не окіл, і не крайобраз. Саме в хемічному, фізичному розумінні. Пруст згадує своїх бабусь, що дуже вірили в те, що виховувати почуття треба через читання належних книжок і сприйняття належних витворів мистецтва. Сам пан Марсель покладався єдино на здобування й усьвідомлення власних вражінь. Добре йому було переживати старий, вигідний велико буржуазний сьвіт з його добре вгноєною культурою. Було чому справляти дрібні, тонкі вражіння.
Ми-ж животіємо в сьвіті культурної наруги. Кругом понароблено багато такого всякого, що лізе в живі очі, кричить-вищить, грубіянить усім людським змислам. Доводиться літерально затулятися ширмами належного, затуляти вуха належними гармоніями, мацати, нюхати, смакувати належне, бо ще, бува, затруїшся від середовища.
А зовнішній окіл тим часом скрізь водить свої неналежні танки, виставляє свої неналежні кунштації та вистави. Щоб видобути й утримати коло себе гідне прустівської уваги вражіння, треба надійно обмуруватися потрібним. І вже з тої цитаделі, пильно виглядаючи, шукати за людиною.
Немає коментарів:
Дописати коментар