Вже ми розпочали друге століття нашої соборности - нашого собору й соборування. Збираємося - чи то жити здоровшими, чи вже й умирать. Збираємося єднатися, вже й поклали собі. А таки не вздовж, так упоперек маєм розлад - щось не лагодиться, не гоїться. Тупцяє наш собір на майдані, під тяжкою Богдановою булавою, мовчить. І все думає, куди-б ото й чим полетіть? Куди, власне, байдуже: можна на Захід, а можна й на Схід, є ще Марс над головою - аби звідци, щоб було не тут, не так. А от як? Щось не беруть нас ні в космонавти, ні в астронавти, ні в просто літуни. Кажуть поки ще поповзати по нашій, не своїй землі.
Немає коментарів:
Дописати коментар