Я останнім часом багато публікував і писав (а більше думав) за Сковороду та сковородинців, що їх тепер мало, а тут узяв та й умер Олексій Доля. Таки справді був, як і його сьвятий, Божий чоловік. А ще правдивий сковородинець і земляк Сковородин. От уже за кого ніхто лихого слова не скаже, а тільки всьміхнеться, як за життя всьміхався сам Олексій. А прізвище яке! Й отака доля судилася веселому, легкому чоловікові — рак-пістряк. Загадкова недуга ще й тому, що ніби передбачає якесь значіння, а яке — Сьвятий знає.
Не академічний був чоловік, але дуже любив народнє мистецтво, а більше в його житті нічого, здається, й не було. Все решта — не пустота, а чистота. Тож не диво, що він поклався нині в Михайлівському Золотоверхому з накритим лицем уже як чернець: за три тижні перед смертю постригся з іменем книжника Нестора-літописця. Книжка, як-що подумати, то теж — витвір мистецтва народнього. І зникомий витвір, знищенний.
Олексія нема, але в Бога він є. А в нас завжди такі вкраїнські люде бувають, як Олексій. Але мало. Не скажу "на жаль", бо таких багато не може бути.
Не академічний був чоловік, але дуже любив народнє мистецтво, а більше в його житті нічого, здається, й не було. Все решта — не пустота, а чистота. Тож не диво, що він поклався нині в Михайлівському Золотоверхому з накритим лицем уже як чернець: за три тижні перед смертю постригся з іменем книжника Нестора-літописця. Книжка, як-що подумати, то теж — витвір мистецтва народнього. І зникомий витвір, знищенний.
Олексія нема, але в Бога він є. А в нас завжди такі вкраїнські люде бувають, як Олексій. Але мало. Не скажу "на жаль", бо таких багато не може бути.
Немає коментарів:
Дописати коментар