Ars liberālis

 Перекладництво, а надто усне  — справедливо вільна професія. Вона не обтяжує свого носія ні витворами, ні здобутками. Колись усі письменні люде вряди-годи були ще й за перекладачів. А власне перекладар не обтяжений навіть письменністю.
Але воля — тяжка випроба. Бо вільний має лишатися ніким. Що-дня буваємо на заходах, де збирається хтось, а самі — ніхто. Як-що упорядники, як то зчаста буває, не наліплять наличка, то починаєш сам до себе придивлятися: а хто ти, брате, такий? Чого прийшов — їси та п'єш?

Де-хто й розпитує, з підозри чи й з цікавости: дядько гарний, жвавий, балакучий, дотепний — хто-б то міг бути? А-а-а, перекладник... Ну, ясно...
Прилюдно бути ніким там, де кожне собі хтось, дуже нелегко. Так-так: гроші, цікава робота, зміна декорацій, мандри, зустрічі — але ким ти став? Як-то ким? А майстром! Витягаєш корок і зразу тобі вихлюпується все старе, заслужене вино. Добре вино, але-ж калюжа...
То чи буває вільне мистецтво без приладдя та знадіб'я? Чи буває штука для штуки? Буває, але тільки для штуки: "Поет танцює і рида: се зоветься штука"...