Коли сьвяткували 300-річчя "возз'єднання Вкраїни з Росією" (яка там Росія 1654 року?), понавидавали купу "історичних" романів — аж козаччиною повіяло. Незбитий арґумент: волимо під руку православного царя, одна віра — одна й доля! Виходило так, що власну національну істоту проміняли на загальний дух.
Що про те мав подумати совіцький чоловік зразка 1954-ого року: яке православиє, який цар? Бога нема й нема нічого! І цар помер! Було хоч у жмені, а тепер нема й у небі!
Нісенітна доба сама себе гризла: ті книжки були цікаві, жваві, войовничі — українські! І вилазила з них клаптями не лакована лакеювата, а сіра, похмура правда.
Що про те мав подумати совіцький чоловік зразка 1954-ого року: яке православиє, який цар? Бога нема й нема нічого! І цар помер! Було хоч у жмені, а тепер нема й у небі!
Нісенітна доба сама себе гризла: ті книжки були цікаві, жваві, войовничі — українські! І вилазила з них клаптями не лакована лакеювата, а сіра, похмура правда.
Немає коментарів:
Дописати коментар