Сидів учора на "Аїді", довго сидів — на те велика "французька" опера. Кажуть, мені треба культурно розвиватися — то й пішов. Французька вона стилем, а так — спільне італійсько-єгипецько-етіопське виробництво було. Два пригноблених народи й один народ-утискач і гнобитель для політичної рівноваги.
Я так собі тямлю, що це культурна відповідь на нашого "Запорожця за Дунаєм" Гулака-Артемовського. Так воно й хронологічно виходить. "Підем, серце, в рідний край!", — особисто моє найулюбленіше гасло. Тільки що в нас усі вкраїнці, то й попливли собі щасливо на Кубань. А там (не на Кубані, а в опері) коханці з різних країн і обоє в рідний край хочуть. Як кортить, каже наш народ, то й Бог простить. А вони затялися: й одне одного до смерти люблять, і різні краї відповідно. То вже пішли, сердеги, разом у... земельку. Тільки й устигли, що з-під ґрунту тужненько так засьпівати.
А тепер нормальні закохані просто кудись поїхали-б. От хоч і в третю країну. Та й запорожці теперішні, скоро-но опиняться за дунайським порогом, то вже й плинуть у протилежній од Кубани бік.
Немає коментарів:
Дописати коментар