Чому кожне втерте до бридні речення, мусів конче сказати саме хтось із неназваних клясиків? Правда, що клясики теж не без гріха: кожен між перлами міг бовкнути й якогось хатнього, заялозаного загальника, приміром, гримнувши спересердя на стару. Та все-ж не гоже свої рідні, вже добре прожовані нісенітниці пхати до рота мало знайомому, хоча й анонімному клясикові. Бо от і безіменний, а таки він клясик.
Немає коментарів:
Дописати коментар