В'їзд до Европи з Европи (бо-ж Україна то Европа!), скажім, через Польщу, сприймається тепер радше як вимандрування, вийстя тим даремніше, що все одно буде вороття. А кому не буде, то й для того воно не вихід. Мало що мені так осоружиться, як стояння в натовпі. Чи я ще не вирізнився? Ну, тоді й поготів пізно втручатися до юрби.
Ми, що лишилися стояти, сидіти, та навіть лежати на печі в своїй хаті під оплески й свистки зацікавленого сьвіту, яке маєм приділення, який присуд долі? Чи стояти костром на всепаління, дожидаючи підпалу від зьвіра чи байдужного чужого смолоскипника?
А таки чогось кортить на час виїхати й позазирати в очі Европі, потертися серед усюдисущих земляків, що завзято боронять свій добробут... і більш нічого.
Немає коментарів:
Дописати коментар