Вже вкотре осінній вечір за одним замахом шелепнув свою чорну чару: стане з його й того — зразу, бач, пропав: притуманів і зробився як каламар. А я починаю ґольґати крадене сьвітло із каганця. Щось сліпо читаю, як народник, крадькома ночуючи десь у клуні: щоб часом не спалити господарям хазяйствечка отою свею наукою. Оце такий поворот интеліґента через подавані московські обставини.
Немає коментарів:
Дописати коментар