А ми-ж о цій сніговій порі саме думали кудись різдявяно помандрувати. Не в церкві щоб терпли ноги, а десь під мирською ялинкою в веселих сьвітах: от і не вірять люде, а нічим не журяться! Заробили добряче й накупили яскравих сьвічок на сьвіччине весілля: не вночі присьвітити, а тільки на забаву.
Що-ж, багато хто й помандрував: українці стали мандровані, ще один розсипаний, як те просо, народ — вже всього й не повизбіруєш.
Не дурно-ж ми були навчилися, що цей сьвіт — провинний, упалий, як той янгол. Упав та й лежить.
Немає коментарів:
Дописати коментар