Окамова бритва, як добре заходитися, може й голову стяти в якоїсь надбудови. І в де-якім разі воно часом і до речи. От хоч Москву взяти — голова десь і єсть, та не про нашу честь:
Що ти за птиця? Ти — Ягня!
Як сьміло ти мене питати?
Вовк, може, їсти захотів!..
Не вам про теє, дурням, знати.
Як сьміло ти мене питати?
Вовк, може, їсти захотів!..
Не вам про теє, дурням, знати.
Закортіло прибрехнуть, хоч до того вже ягняти сказавши, дак коли-ж воно ні до чого. Вовк їсти захотів, а що він там, голодний, верзе, — то, кому безпешно, то може на відгалі й послухати. Якийсь український кінь потрапить хвицьнути да й вовкові в зуби добре дати. Розійдуться так, але-ж воно не змінить того становища, що вовк їсть конину, а кінь — зеленину.
Немає коментарів:
Дописати коментар