Українці, яко народ здебільша хліборобський, не дуже вважають на концепцію пастирства й пастирування. В нашому народньому сприйнятті пастух — то відвертий безлюдьок. То робота не для справних дядьків — кого воно там пасе, ми не знаєм.
У нас навіть родимі, завідські барани живуть не в отарі, а в громаді, хоча й там своїм богом ходять. Звідци й дикі, але цілком народні вирази на кшталт оцього: "дурніший од попа". Послухають вівчаря, повитріщаються на ґирлиґу й порозходяться пастись, хто де знає.
Український пастир, хоч і не вовк, мусить ходити в овечій шкурі. Аж поки не почнеться бекання — от тоді можна підняти голос, як хто має.
Немає коментарів:
Дописати коментар