Школа безслівної поезії

Час завести школу безслівної поезії.
Саме час — була вже "тиха", а тепер затихло все —
і дівчата, і соловейко.
Розуміння десь розгубилися,
не перестрівши, не здибавши,
не спобігши належних слів.
Утямки тепер називають сенсами —
чуєте, відчуваєте?
То на віщо неволити словом чуття?
Вітер виє, мороз рипить, а то заплямкає багно —
геть усе промовляє без слів.
І так поетично!
То на що-ж тяма?
Школа стоятиме пусткою,
але там шарудітиме, шелестітиме.
Потім школа запахне —
бо не буває без того.
Весною сенс підкаже сморід бузка —
і шкільний дух відіпхне його.