Якби-ж то
мені хист
Миколи
Воробойова!
А так лиш
горобець я,
звичайний
птах,
що в
вітах його мови
викльовує
московських хробачків —
а їх там
є.
Незапханими
словом
лишаються
поетові дірки,
як сир
сьвітання —
жде той
сир ножа,
як жниво
жде серпа чи хоч коси.
Узавтра
прийдуть, скосять
мене,
його і вас.
І там, де
бракне всіх,
хтось
знову вискалить
щербини,
а не зуби.
Немає коментарів:
Дописати коментар