Чи марить Харків українським відродженням, що на його був такий багатий у ті наші славні 20-і? Як столиця переїздила до Київа, то ввесь наш цьвіт завернули на мороз. До Київа доїздили ті, що ходили з машкарою на цьвіту прибитих, та й то не всі.
А в Київі завсігди владарювали загарбники. Чи то московського крою чи ще якого вороже чужинецького. А свої такі, що вилізли з чогось мацюпусінького, а в тому мацюпусінькому, нашим звичаєм, чужа державність виїдала до-щадку все, що було. А чужі війни любили Вкраїну як своє войовище. Войовище по чужих краях зветься театром, і той театр із кривавими виставами об'їздив Україну, не минаючи жадного хутірця.
А зруйновані хуторяне сунули до Київа, наперед бачучи в йому почвару, що в неї з пащі треба видирати все, що можна, хапати обіруч, як із вогню. Бачили рибу-кита, що в потопі штучних "морів" поглинула кораблі предковіцьких сіл, а тепер має за те каратися, даючи новим осадам вгризатися в товсту шкуру та грубе тіло.
По всьому місту безборонно ростуть вавилонські вежі, деруть і дряпають небо, силкуючись розірвати його, наче міх: а може посипляться на голову якісь незаслужені небесні дарунки? Найкаторжніше, найзнесиленіше европейське городище так радо не приймає в себе Вавилону. Івасик-Телесик тікав Дніпром-озером, утопивши золоте весельце, але й срібний човник, ізроблений Майстром Корабля, уже вподобав дно.
Летить лебедина зграя й не думає брати когось на крилята — тільки "кру-кру-кру"... Господи, а тут-же люде жили...
А в Київі завсігди владарювали загарбники. Чи то московського крою чи ще якого вороже чужинецького. А свої такі, що вилізли з чогось мацюпусінького, а в тому мацюпусінькому, нашим звичаєм, чужа державність виїдала до-щадку все, що було. А чужі війни любили Вкраїну як своє войовище. Войовище по чужих краях зветься театром, і той театр із кривавими виставами об'їздив Україну, не минаючи жадного хутірця.
А зруйновані хуторяне сунули до Київа, наперед бачучи в йому почвару, що в неї з пащі треба видирати все, що можна, хапати обіруч, як із вогню. Бачили рибу-кита, що в потопі штучних "морів" поглинула кораблі предковіцьких сіл, а тепер має за те каратися, даючи новим осадам вгризатися в товсту шкуру та грубе тіло.
По всьому місту безборонно ростуть вавилонські вежі, деруть і дряпають небо, силкуючись розірвати його, наче міх: а може посипляться на голову якісь незаслужені небесні дарунки? Найкаторжніше, найзнесиленіше европейське городище так радо не приймає в себе Вавилону. Івасик-Телесик тікав Дніпром-озером, утопивши золоте весельце, але й срібний човник, ізроблений Майстром Корабля, уже вподобав дно.
Летить лебедина зграя й не думає брати когось на крилята — тільки "кру-кру-кру"... Господи, а тут-же люде жили...
Немає коментарів:
Дописати коментар