Повій, вітре, на Вкраїну

 Ти — ніхто. Й падаєш, як пір'їна в порожнину. А порожнина — прогалина, а прогалина — прірва. А ти собі пухнасто вимахуєш, ідеш вихилясом — і не буде ні трощі, ні відлясків, ні стогону.
Ах, тиша небуття! Щось такеє було в просторі, в часі, але лагідним повівом — вітру, на Вкраїну...