Повій, вітре, на Вкраїну

Ти - ніхто. І падаєш, як пір'їна в порожнину. А порожнина - прогалина, а прогалина - прірва. А ти собі пухнасто вимахуєш, ідеш вихилясом - і не буде ні трощі, ні відлясків, ні стогону.
Ах, тиша небуття! Щось такеє було в просторі, в часі, але лагідним повівом - вітру, на Вкраїну...