Цими днями дізнався, що в листопаді та грудні стоятиме порожнем мій будиночок щастя — Haus am Zee, що в садибі Krämerstein. Хтось геть дурний і нечулий одмовився од його, то тепер челядинський домок винаймається за півдарма. Будиночок, як цяцечка! Там я серік гаразд літував, знаючи, що то востаннє така втіха. Слухав, як баранці розбивають собі голови об величезні кремінні брили й тільки шепочуть по овечому: "haus-am-zee". Просто з хати дивився на воду, в гористу далину й занотовував надхненні рядки чужого роману. Чужого мені й Фірвальдштецькому озеру, бо й для його Шафхузен — далекий, незнаний край.
То-ж Швайцарія, де все далеко й усе близько. В Україні листопад із груднем — нудні, химерні брати, старі бурлаки, що ніяк не вженяться, а тільки ганять дівчат і молодиць. Голі, сірі, вогкі, знай до чарки припрошують. Швайцарія-ж, надмірна влітку, пізньої осени й узимку, пишається тепер несподівано зворушливою, тонкою, таємною красою.
То-ж Швайцарія, де все далеко й усе близько. В Україні листопад із груднем — нудні, химерні брати, старі бурлаки, що ніяк не вженяться, а тільки ганять дівчат і молодиць. Голі, сірі, вогкі, знай до чарки припрошують. Швайцарія-ж, надмірна влітку, пізньої осени й узимку, пишається тепер несподівано зворушливою, тонкою, таємною красою.
Кому тепер треба листопадово-грудневий, принизливо знецінений Krämerstein?! Навіть улітку старий маєток ночами стояв порожній, як ненаписаний ноктюрн, бо вночі немає сонця й ніхто не ходить на громадську косу купатися. А просто так попиячити, покричати? Ні, друже, це кантон Люцерн, де живучи як челядин, почуваєшся кремерштайнським дідичем, що йому нарешті дали спокій усі бідні родичі та позичальники. Села не чуть — ти сам у садибі при каганцеві, й безпешно сам.
А справжня липова алея, що нею йдеш, а пригадуєш, як твої шляхетні предки їздили фаетоном! Ну, бричкою, чого причепилися!
А я-ж іще міг-би купатися в листопаді — сам-самісінький. Міг стояти на ясножовтих, як спини полових волів, брилах, розгадуючи загадки кучерявих осінніх туманів. Споглядав-би панський будинок на сусідній високій кручі, що до його вже не дотягнуться скуті податками руки нових дукачів.
Чому не можна повертатися туди, де був щасливий? Чому не можна лишатися там, де розкошуєш, і лиш літати додому тривожними, ніби берегівки, думками?
Вже кілька днів отак ходжено й переходжено, а в грудях — стиски. Стиски в грудях, а витиски — ув очах. Зимуй, сумуючи за мною, некупований мій будиночку!
А справжня липова алея, що нею йдеш, а пригадуєш, як твої шляхетні предки їздили фаетоном! Ну, бричкою, чого причепилися!
А я-ж іще міг-би купатися в листопаді — сам-самісінький. Міг стояти на ясножовтих, як спини полових волів, брилах, розгадуючи загадки кучерявих осінніх туманів. Споглядав-би панський будинок на сусідній високій кручі, що до його вже не дотягнуться скуті податками руки нових дукачів.
Чому не можна повертатися туди, де був щасливий? Чому не можна лишатися там, де розкошуєш, і лиш літати додому тривожними, ніби берегівки, думками?
Вже кілька днів отак ходжено й переходжено, а в грудях — стиски. Стиски в грудях, а витиски — ув очах. Зимуй, сумуючи за мною, некупований мій будиночку!
Немає коментарів:
Дописати коментар