Їду, як і завсіди, в метрі — пригнітило масою до немолодої парки. Він прижовклий, злинялий: життя вже передо мною притисло й вичавило майже все. А вона вся — усьміхи, уваги; очі виспіли, як вишні, голублять, промовляють: поласуй, голубе!
І чоловік, як поважний птах, похмуро натоптується тими вишнями на денний переліт.
І чоловік, як поважний птах, похмуро натоптується тими вишнями на денний переліт.
Немає коментарів:
Дописати коментар