Давно живу недалеко сільськогосподарської академії, вона теперки називається якось инакше, закрутисто, так, що треба читати з цидулки. А на віщо? Таж і в старій назві маґічно лучилося не злучуване: де наше сільське господарство, а де академія?
Дорогою зустрів дядька в теплому темному костюмі й білих дірчастих гостроносих нартових черевиках із ласим усьміхом на лиці — й ізгадав: ах, уже скоро вступна кампанія! Наше викладацтво, а надто сільськогосподарське, гадаю, ніякими тестами не надуриш: усе по сільському просто, бо жнива, жниво й женці — ось така кампанія й битва за врожай.
І так чогось я перенісся думкою в далекі сімдесяті: червень, а акадамія вже знімає медок із готових вуликів і вабить до своїх колод нові рої. Професура й прості педагоги штатуються білуватими дірчасто-сітчастими капелюхами, білуватими дірчасто-сітчастими черевиками, сьвітлими, як сумління чи сум, костюмами. А батьківство чорніє єдиними, що й на зиму добрі, піджаками, штанями без наведених брижів і теж дірчасто-сітчастими білуватими черевиками, тільки з поваги до старшинства трохи дешевими. Під піджаками — дірчасто-сітчасті, прозірні "теніски", що за ними тьмяно, але надійно біліється "майка". І побільше не сільськогосподарської, модньої синтетики, побільше хемії, ніби в добрива!
Так ото ті дві команді, чепурні й готові, кидаються в вир захопливого кваліфікаційного матчу: кого серік візьмуть у нове, не сільське життя? Ой, буде січа серпів і сопіння снопів ув обіймах перевесел! На селі до жнив іще, кажу, далеко, а тут, у місті, господарство сільське. Проти природи пре мічурінська академія, лисенківська рать!
Ох, і чого це мені ті 70-і привиділися? Тепер-же все не так, аж геть усе не так. Га?
Дорогою зустрів дядька в теплому темному костюмі й білих дірчастих гостроносих нартових черевиках із ласим усьміхом на лиці — й ізгадав: ах, уже скоро вступна кампанія! Наше викладацтво, а надто сільськогосподарське, гадаю, ніякими тестами не надуриш: усе по сільському просто, бо жнива, жниво й женці — ось така кампанія й битва за врожай.
І так чогось я перенісся думкою в далекі сімдесяті: червень, а акадамія вже знімає медок із готових вуликів і вабить до своїх колод нові рої. Професура й прості педагоги штатуються білуватими дірчасто-сітчастими капелюхами, білуватими дірчасто-сітчастими черевиками, сьвітлими, як сумління чи сум, костюмами. А батьківство чорніє єдиними, що й на зиму добрі, піджаками, штанями без наведених брижів і теж дірчасто-сітчастими білуватими черевиками, тільки з поваги до старшинства трохи дешевими. Під піджаками — дірчасто-сітчасті, прозірні "теніски", що за ними тьмяно, але надійно біліється "майка". І побільше не сільськогосподарської, модньої синтетики, побільше хемії, ніби в добрива!
Так ото ті дві команді, чепурні й готові, кидаються в вир захопливого кваліфікаційного матчу: кого серік візьмуть у нове, не сільське життя? Ой, буде січа серпів і сопіння снопів ув обіймах перевесел! На селі до жнив іще, кажу, далеко, а тут, у місті, господарство сільське. Проти природи пре мічурінська академія, лисенківська рать!
Ох, і чого це мені ті 70-і привиділися? Тепер-же все не так, аж геть усе не так. Га?
Немає коментарів:
Дописати коментар