Не скажу, що всі прізвища наших поетів є промовисті що-до їхньої долі, але з Тичиною вийшло саме так. Своїм клярнетизмом він одразу високо висунувся над усіма поетичними головами — як тая тичина. А на тичині замріло щось прапористе, вкраїнське, розмаїсте, власнодержавне.
І постала на нашій дорозі тичина-витичка, віха. Показалася, але куди показує, було ще невідомо. Перед тим, бач, українські поети тільки дошкуляли імперській державності, ґвалтуючи малоросійський куток своєю річчю. Щоб не вадити своїм і чужим, доводилося переставати бути вкраїнським поетом.
Але Тичина згодом виявив феномен доби: можна лишатися щирим українцем, зостаючися коло культури-матері, щоб як слід спорядити її в холодну могилу.
Тепер таких людей уже ніби й не треба, минула наче-б то феноменальна доба, але їх багато лишилося — беззаробітних, гулящих, та ще завзятих. Вони воліють так дуже аж не витикатися, але таки позначають своїми тичками сумнознайому скорботну путь.
І постала на нашій дорозі тичина-витичка, віха. Показалася, але куди показує, було ще невідомо. Перед тим, бач, українські поети тільки дошкуляли імперській державності, ґвалтуючи малоросійський куток своєю річчю. Щоб не вадити своїм і чужим, доводилося переставати бути вкраїнським поетом.
Але Тичина згодом виявив феномен доби: можна лишатися щирим українцем, зостаючися коло культури-матері, щоб як слід спорядити її в холодну могилу.
Тепер таких людей уже ніби й не треба, минула наче-б то феноменальна доба, але їх багато лишилося — беззаробітних, гулящих, та ще завзятих. Вони воліють так дуже аж не витикатися, але таки позначають своїми тичками сумнознайому скорботну путь.
Немає коментарів:
Дописати коментар