Я все намагаюся уявити, як Симоненка били сьмілянські міліціянти, хлопці-вкраїнці. За його літературну мову, за його патос, за його полтавську й черкаську правду. Намагаюся уявити — й не уявляю. Навіть тепер, коли вже три роки б'ють.
А вони може десь іще й живі, ті важкі, вже старечі руки. ЙІ ноги. Десь іще копають і натоптують сільський город, несудимі. От їх я добре уявляю. А побиття — таки ні.
А вони може десь іще й живі, ті важкі, вже старечі руки. ЙІ ноги. Десь іще копають і натоптують сільський город, несудимі. От їх я добре уявляю. А побиття — таки ні.
Немає коментарів:
Дописати коментар