Пише за поезію, й так часто, густо, ніби засипа її всю землею, — навіть "науковий штиль", здається, не вимага такого немилосердного гайнування: слова вилітають із уст, і не долетівши до вух, каменіють; сумними рядами стають на папері й, іще не впіймані оком, корчаться. Бідна поезія мовчки стоїть на власному похороні й бачить чужий труп. І не єдиний: кругом без ліку тих чорних горбків — ціле поетичне кладовище.
Немає коментарів:
Дописати коментар