Пробую вичитувати де-які довгописи — довго писалося комусь, бо й тема така поважна, не то що мої дрібнички. Але як-же не ліньки таке споруджувати?! Вільний каменяр, тямлячи тему, та, біда, до ладу не знаючи мови, ліпить до купи якесь-то спробне каміння, усе наріжне, бите на груз, і силкується в'язати недобрим чамуром — і от вавилонська вежа, ще й до піднебення не дорісши, не то що до неба, вже загрозливо похитує довгою, але тонкою жирахв'ячою шиєю: мурівник скривив мур.
Муляр — до дому, а мур — до долу. Але назватра знов бачу еквилибристого мурщика, що невтомно збирає вчорашнє каміння-сиротиння. А ну-ж як заміриться й кине! Ні, треба тікати.
Немає коментарів:
Дописати коментар