От і поки ще велика письменниця — як на наше тепер, величенька, — а як візьметься писати публіцістику, то вже так і плюється московським слівцями, виразами й навіть вихватами. Тим таки московцям межи очі плює — щоб уторопали, як іще досі не втямили, що наша мова — знов своя, тільки що псована. Ти гля — а їм і не втямки було!
Так і стріля з заплющеними очима, бо нема коли роздивлятись — війна, баталія, люта січа! А може не думати так бистро? Мав-же той фавн сполуденковий спочивок, то має бути десь відгал і в німфи Егерії. Бо стільки тих слів розкішних на добре намисто нанизалося, що за коралями й пазухи не видно — якось негаразд.
Немає коментарів:
Дописати коментар