Уже всі відзначили: вкраїнці в небезпеці обертаються на комашню, нашого мурашинника дрючком не розколупати. Чи от іще образ — бджоляний рій: кожне несе мед, кожне загине, а кусне. Тут ми — непереможна купа, нездоланна щільна хмара. Чи не тому й за мирного часу не терпимо ми поміж себе жадного визнання, викшталтування чи вивершення, крім отого кружільного заокруглення, отого ключчюватого, віхрюватого, пелехатого зависання хоч-би й над усім сьвітом?
Немає коментарів:
Дописати коментар