Я завсіди полюбляв (і може ще полюблятиму, як трохи оговтаюсь) мистецтво, що дає штучне, психологічне змалювання тонких побродиць зла: horror films, thrillers, suspenses і все-ляк-і там ghost stories. І сам-же проголошував те все "штукою для штуки", сьміючи не погоджуватися в тім із самим Франком. Бо як-же то так, що "штуки для штуки не буває", коли мене тільки штука для штуки й цікавить? Тепер-же, надивишися я на зло не вдаване, естетичне, а справжнє-справжнісіньке, досьвідчив: життьове зло нудне, дурне, безглузде. Людина поетизує зло, щоб своїм хистом, майстерністю вцяцькувати-оздобити те, що нищить її без причини й краси, без закону й зв'язку. Її, людину, що править за причину, має в собі красу, з'ясовує й установлює закон, зв'язує та розв'язує! Як вона, така, може бути за жертву нудному, дурному та ще й безглуздому? Але є! Ми дізнаємося про те, але знати не хочемо, й тому невтомно будемо вигадувати иньше зло, инакше: гарне й цікаве.
Немає коментарів:
Дописати коментар