Кругом усяких тих заходів клопочеться тьма-тьмуща: комашиться, копишиться, куйовдиться. Малесьнькі, дребнесенькі такі, на дотик делікатні. Скільки коло кожної солом'яної хатки люду крутиться: хто кладе трісочку, хто стромляє голочку, хто тицяє записочку. І вісті, вісті — як ті хмари пір'ясті.
Але щось якось вони, ті заходи, не житці, на тонку прядуть. То, бач, слабують, то, бач, воюють, то гості не приїхали, й гинуть од нудьги, зомлівши душею. Духу в них того — тільки що на ладан дихнути та й то лиш раз.
Вишептуються, як раки в торбі — й усе вночі проти призначеного сьвяточного дня. Ніби миляна банька під довбешкою — геть і не кавкне ніщо ніде. А таки лишається по кожнім невитравний пшик.
Немає коментарів:
Дописати коментар